Loading
Версия для печати Версия для печати

«І покоління приходить…» Антологія сучасної ізраїльської поезії


   Составители:        Юлія Морозюк, Анна Дубинська   
   Издатель:        Дух і Літера   
   Место издания:        Київ   
   Год издания:        2012   
   Тип обложки:        м'яка   
   Размер страницы в мм:        130 х 200   
   Типографский формат:        84х108/32   
   Количество страниц:        304   
   Тип бумаги:        офсетний   
40,00 грн.
Артикул:  7285
На складе: да
Кол-во:  

Глибина незнання українською «книжковою публікою»сучасної єврейської літератури взагалі та ізраїльськоїзокрема вразила мене ще під час нещодавно опублікованого в «Дні» інтерв’ю з поетесою та перекладачкою Валерією Богуславською (взаємність такої необізнаності тут — не виправдовує, а лише погіршує ситуацію). Непристойну ситуацію для народів, які тривалий час прожили поруч і часто відігравали в житті одне одного помітну роль, покликана якоюсь мірою виправити ця антологія.

Переклад доручили колегам ізраїльтян — переважно сучасним українським поетам різного віку. Поетичний блок книжки обрамлено відразу трьома текстами передмовно-післямовного характеру. Перший — вступ-характеристика антології від однієї з упорядників Юлії Морозюк (друга упорядниця — Анна Дубинська, ідея ж видання належить Леоніду Фінбергу). У другому тексті поетка Хамуталь Бар-Йосеф стисло наводить кілька основних проблемних і смислових вузлів розуміння, сприйняття та письма сучасної поезії Ізраїлю. Здається, найважливіші з них — проблема співвідношення нинішньої поезії, написаної наівриті, зі всесвітньо уславленими досягненнями поетів-євреїв минулого іншими мовами (їдишем, німецькою, російською, англійською), а також цікаве й непросте сполучення традицій біблійної, релігійної, містичної культури із сьогоднішніми літературними пошуками між оголеною буденністю та загостреним метафоризмом. Третій текст, що постає в роліпіслямови, належить поету Влевлу Черніну. Це такий собі пунктирний переказ декотрих основних моментів історії поезії івритом, пізнавальний матеріал, здатний дати чимало дороговказів усім охочим дослідити гебрайську поезію глибше.

Антологію «І покоління приходить…» розпочинає Сіван Гар-Шефі в перекладі Богдани Матіяш. Її твори анонсовано як релігійні, проте в європейському контексті вони такими не дуже виглядають, навіть на тлі такого широкого й розкутого розуміння релігійності, котре притаманне, скажімо, творам Яна Твардовського. Швидше, їх варто було б назвати містично-веселими. Наступна авторка — Рівка Мір’ям. Її переклала Мар’яна Савка. Тут продовжуються апеляції до містичних моментів, інтертекстуальні ігри з єврейськими релігійними традиціями та посилюється гендерна тематика (цікаво, що загалом у віршах, представлених у антології, статева ідентичність і взаємини статей постають у більш спокійному та врівноваженому «настрої», менше обопільно змагальні, ніж воно часто буває в поезії звичніших нам широт).

Далі — Ашер Райх у перекладах Маріанни Кіяновської. У цієї поетеси чимало спільного з попередніми учасницями антології, проте вона — чіткіше виражена метафористка.
Блискавки били по вікнах.
Хмар гармати стріляли
Громами, що падали
просто на дах.
Нашу одежу страчено
на білизняній мотузці.
Дим із комина сповістив,
що ми відступили.
У ліжко.

Наступний поет — Роні Сомек. Його переклав Юрій Андрухович (ще один прояв гендерної коректності книжки — чітке, майже стовідсоткове співвідношення статі автора й перекладача, що, мабуть, виправдано). Сомек у своїх віршах є грайливішим, а ще схильним до ефектної риторики, до легенької афористичності.
Якщо б я мав ще одну дочку
Я назвав би її Алжир,
(…)
«Алжир, — кликав би я її,
тримаючись за балконні перила, —
Алжир, іди додому, ти побачиш,
як я фарбую східну стіну
Сонячною щіткою».

Майю Бежерано в перекладі Галини Тельнюк представлено медитативними віршами, в основі яких — пацифізм. Антивоєнні мотиви взагалі трапляються в цій антології досить часто, що зовсім не дивно для літератури країни, котра практично весь час свого існування в нинішньому форматі перебуває у стані війни.

Таль Ніцан (переклала Маріанна Кіяновська) теж часто звертається до гуманітарних проблем нескінченних близькосхідних бойових дій. Але, схоже, краще у неї виходять тівірші, де якщо і є публіцистичний елемент, над ним усе одно домінують, наприклад, специфічні елегантні пейзажні замальовки.

Шимон Адаф, перекладений Іваном Малковичем, своєю розлогою, характерно психологізованою риторикою, як мені здається, дещо наближається до сучасної арабськоїпоезії (наскільки я про неї, звісно, можу судити з не дуже великого корпусу доступних іпрочитаних перекладів).

Йонадав Каплун (переклад Галини Крук) теж апелює до психологізму, з таким собікатастрофічним присмаком. Риторика й образність авторки та її перекладачки тут великою мірою зближуються. Або ж маємо сильно авторизований переклад.

Аѓі Машоль, вірші якої переклала Дзвінка Матіяш, —поетка значно веселіша та грайливіша. У неї часто можна знайти цікаві, розлогі, оригінально побудовані метафори. А заразом — тут майже завжди є місце для зворушливості та своєрідної наївності, навіть характерної поетичної мудрої інфантильності.

Хаѓіт Ѓроссман постає у перекладі Петра Рихла. Вона, до речі, минулого року відвідала Україну та виступила на поетичному фестивалі Meridian Czernowitz. Ці вірші асоціативно ускладнені, ритмічно уповільнені, потребують від читача, вочевидь, ретельного стеження за рухом образів.

Орціона Бартану переклав Василь Герасим’юк. Специфічна ритміка, риторичні повтори, філософізований задуманий підтекст, а часом алюзії на біблійний дискурс. Власне, Бартану так і представлено в короткій сильветці — автором, що поєднує постмодернітенденції з біблійними традиціями.

Таміра Ѓрінберѓа переклав Володимир Цибулько (приємно, що останній заявив про себе цього разу не в контексті суспільно-політичних скандальних ситуацій, а таки в літературній сфері). У окремих текстах він екзистенційно-велемовний. У інших — простий, стрімкий, римований і майже пісенний, десь трохи як нові римовані вірші Сергія Жадана.
Ефрат Мішорі вважають в Ізраїлі експериментальною авторкою. Тож не диво, що її у антології переклала Любов Якимчук, поетка, котра часто апелює до досвіду українського авангарду ХХ століття й розвиває експериментальний формат.
Кожне око було вантажем,
І до кожного вантажу
я прив’язала забуття.
Кожне забуття було каменем,
І кожен камінь прагнув літати.

Сіван Бескін — єдина поетка антології, представлена повністю римованими й навіть силабо-тонічними віршами. Завдання перекласти її вірші на українську випало Юлії Стахівській. У цих творах метафоричність, легкі орнаментальні елементи поєднано із дуже чітким, динамічним сюжетним каркасом. Подекуди Бескін вдається до стилізацій (наприклад, британської балади). А її схильність до виразних, класичних форм урівноважено їхнім не зовсім рівним і стандартним втіленням.

Аміра Ора переклав Олександр Ірванець. Поезія цього автора парадоксальна,інтелектуальна, десь метафізична, а десь має помітні відсилання до античної історії. Вочевидь, це пов’язано з його загальним (і зокрема перекладацьким) інтересом до античної та взагалі класичної культури. Також Амір Ор активно співпрацює з культурою арабською.

Закінчується антологія поезією Вевла Черніна в перекладах Юрка Прохаська. Саме тут — генеза назви книжки. Точніше — в біблійній фразі «Покоління відходить і покоління приходить, а земля віковічно стоїть», використаній у назві одного з його віршів.
Прочитавши цю книжку, виникає потреба в детальному, розлогому українському оглядовому тексті, присвяченому історії та сучасності поезії мовою іврит, орієнтованому саме на українського читача з відповідним культурним контекстом, паралелями й перетинами, яких є більш ніж достатньо.

Немає сумнівів, що хтось оскаржить добір авторів чи перекладачів антології «І покоління приходить…» Проблематичним моментом є і те, що українці перекладали не напряму зівриту, а через посередництво інших мов. Цю прикрість упорядники пояснюють фізичною неможливістю організувати такий переклад навпростець — мовляв, бракує відповідних перекладачів. Та все ж у результаті маємо принаймні книжку з цікавою, переважно якісною, своєрідною і багато чим незвичною для українського читача поезією. Це свідчить про однозначний успіх проекту, навіть із урахуванням недоліків формату, яких не вдалося уникнути. Антологія «І покоління приходить…» для культурного читача, можливо, виявиться кращим стимулом ближче познайомитися з країною Ізраїль та її культурою, ніж найефектніші туристичні путівники, проспекти й рекламні ролики.

«День» №169-170, 21 вересня 2012