Loading
Версия для печати Версия для печати

О білий світе мій... Вибрані поезії


   Автор:        Давид Гофштейн   
   Издатель:        Дух і Літера   
   Место издания:        Київ   
   Год издания:        2012   
   Тип обложки:        м'яка   
   Размер страницы в мм:        145 х 205   
   Типографский формат:        60х84/16   
   Количество страниц:        464   
   Тип бумаги:        офсетний   
37,00 грн.
Артикул:  7284
На складе: да
Кол-во:  

Пропонована книга є найбільш повним зібранням перекладів українською поетичної спадщини великого єврейського поета Давида Гофштейна. В основу книги покладений двотомник вибраних творів Д. Гофштейна, виданий мовою оригіналу 1977-го року в Тель-Авіві (Ізраїль) видавництвом «Ісроел-бух», та «Вибране» Д. Гофштейна, видане українською 1968-го року в Києві видавництвом «Радянський письменник». Упорядником обох видань була вдова поета, Фейга Гофштейн. У пропонованій книзі відновлені всі присвяти й епіграфи, що зі зрозумілих причин не могли бути оприлюднені в українському виданні за радянських часів.

В ЛІСІ

Полудень. Сосни стоять на осонні.
Очі стомилися від проміння.
Сонячним сяйвом пульсують скроні.
Іду під зелені соснові склепіння,
На галяви тихі, у закутки сонні.
Лягаю на тінь і вкриваюся тінню.
І меншаю, тоншаю…
У мурашок
На башті дзвони гудуть на сполох.
Мільйони ніг сновигають безстрашно
З дверей у двері, з поверху на поверх.
Ось вибіг один з мурашиної вежі.
Рукою шлях перекрив я створінню.
Він кинувсь на мене, як рівний на рівню,
І в грудях у нього палає пожежа!
Я знову стаю великим, випростуюсь.
Виблискує сонце, в тінях померкши.
Брати мої й сестри – дуби і сосни.
Тепер уже я серед них найменший.
Гіллям заколисують спеку і втому,
Я радість виношу з їхнього дому.
1912
(Переклад Л. Костенко)

* * *

Ще ніч…
Ледь прогорлали другі півні.
Внизу, надворі, в глибині, в кутку,
На сідалі, завинений у морок,
Той когут жердку обхопив, схопивсь
І голову закинув,
Й на знак пробудження в напрузі випнув крик,
Засіяв
Ним прядиво часу
І простір синій.
Прядеться простір,
Де я лягаю в постіль,
І хвилею легкою час несе,
Підштовхує мене кудись у далеч,
Де серце моє змовкне на годину,
Надовго згасне й думання моє,
В свідомості спливатиме єдине:
«Блаженний, хто із півнями встає!»[1]
(Переклад В. Богуславської)

* * *

Край шляху, край битого,
Там, де пилюку
Для вітру неситого
Мелють та й мелють колеса безсонні, –
Отам на ланах нічиїх назбирав я насіння.
Вантаж нелегкий свій узявши на плечі, –
В подертій, у ветхій торбині насіння,
Насіння, вологе від рос від осінніх,
З ціпочком – по дідові спадком останнім, –
Я рушив у путь, у бездомні скитання…
Під небо за вітром
З чужих коминів дим підносивсь привітно,
А там, поза плотом,
Грядок свіжоскопаних скільки було там!
З молитвою, сам, приховавши тривогу,
Я сіяв насіння близ дому чужого.
На грядці своїй, де страждання я сіяв,
В ріллю тую вгрузши, стою непорушний.
Благаю вас, птиці, і вихри, й негоди,
Насінню цьому не чиніте ви шкоди!
Його я на плечах приніс і зберіг
В бездомних блуканнях край дальніх доріг.

(Переклад Г. Кочура)

* * *

Приходжу, світе мій, до тебе знову!
Заледве я покинув смугу ночі,
А вже твій блиск мені скропляє очі,
З твоїх склепінь високих сяйво плине!..
Приходжу, світе мій, до тебе знову
Пробути в тебе ці ясні хвилини…
Дзвоню я знов назустріч дневі
У дзвін великий на прозорій брамі,
І вухо звуки ловить кришталеві,
Підспівуючи в трепетній нестямі…
Ловлю губами, мов несамовитий,
Повітряні краплини ранні…
Бринить гортань, язик знаходить мову;
Приходжу, світе мій, до тебе знову!

(Переклад Г. Кочура)

СВІЖИЙ ВІТЕР

Сьогодні з поля свіжий вітер
В задушні вулиці пробравсь.
Не знав він, як – назад чи в гості –
І тихим став.
Я вийшов з хати в денний простір,
Навпроти вітру вийшов я.
І м’яко вітер, легко вітер
Мене обняв.
Ми обнялися, як зустрілись,
І я без сліз узнав, що там –
Таке там в полі учинилось! –
Цвітуть жита.
Дзвенітиме ж тепер до ночі
Мені сьогодні пісня та:
Цвітуть жита.

(Переклад П. Тичини)

* * *

О час! О простір! О число!
На грань хитку я ставлю юний крок,
Правуючи своє русло
В безмежний ваш поток!
За мною на вологу рінь
Моя кладеться тінь.
Така легка моя рука,
В ній вудочка пругка,
Закину вудочку в глибінь,
Бездонну і безкраю,
І краплі вічності дрібні
Сміються – ллються в зір мені
З усього, що впіймаю.

(Переклад М. Лукаша)

ХВИЛЯ

Волна в разлуке с морем
Не ведает покоя.
В. Соловйов

Та хвиля, що в скелю вдаря кам’яну,
У смутку в полоні,
А хвиля, що має шляхи вдалину,
Завжди у погоні.
Зустріне сестрицю з далеких блукань,
Спізнаються швидко,
І – вдвох без вагання і без запитань,
Куди ти і звідки.
А трапиться – дамба їй шлях перетне,
Спинитись накаже,
У тузі за морем вона не засне,
В безсиллі не ляже.
Краплина до краплі – одна в них печаль:
Там кличе їх мати,
Краплина до краплі – і в дамбу, і вдаль
Пробитись, прорватись!

І поки розлучена з морем вона,
Не знать їй спокою,
Їй буде і радість, як сонце, ясна
Навпіл з гіркотою.

(Переклад Н. Тихого)

ВІОЛОНЧЕЛЬ

Чому клонишся, душе моя?..
Псалом 43

Чом клонишся, душе?
У грудях чом бриниш?
Чутно двигтіння стін –
Підпор буття мого,
І вгору, вгору знявсь
Твоєї слави голос
І вже спадає вниз,
Під ноги, в порох піль.
Чом клонишся, душе?
У грудях чом бриниш?
Ти миєшся в пилу,
Купаєшся в золі,
Мов птиця, що води
Лякається у спеку?
В землі їй холодок,
І свіжість – у смітті.
Чом клонишся, душе?
У грудях чом бриниш?
Немов жертовна кров,
Мов праведника кров,
На камені твердім,
Тремтить, не тихне, ллється,
Кипить, не застига
В безгрішній чистоті.
Клонись, душе моя,
Брини з глибин грудей,
Від попелу блищи,
І кров’ю очищайсь,
І стань від сліз ясна
І ніжна – від тремтіння,
Щоб світлом був твоїм
Важкий твій сум, твій біль!

(Переклад Г. Кочура)

ЖАГА

І ось
Мене до себе притягло
Жаги затруте джерело.
І щось
Мене до тебе привело,
Великий голоде!
Я відітхнув.
Лускою
Злазить з мене леп,
Що був налип,
Як я пірнув
В печерний глиб,
І хлюпав глей глипкий
Мені над головою,
Хто це горить жагою,
Як я, так молодо?
Я сиву старість геть стряхнув
І бронзовію наготою.
Між запальними з запальних,
Між молодими з молодих
Моя стара рука
Сьогодні найпружніша,
Найніжніша.

(Переклад М. Лукаша)

ПОЛІФОНІЯ

Я маю
Завулочки-ситечка –
Світло ловити:
Широкий
Там вхід,
Але вийти –
Не можна з проваль.
В тенета очей
Туди ловиться золото сонця
Й повітря
Прозорий кришталь.
Впіймалось,
Зібралось
На ниточках, вістрях
І десь там осіло
В глибинах, у серці,
В куточках, на дні…
Зігрілася там
Моя сонячна здобич,
І сяєво плине,
Й густішає світло,
Зростає, невпинне,
І переступає
Поріг моїх уст,
І губи рясніють уже
Золотими складами,
Словами, як срібло,
І лавами речень, мов сталь…
І з сяєва знову
Я відшліфовую
Мову –
Пісень найчистіший
Кришталь.

(Переклад Г. Кочура)

КРИНИЦЯ

Кинь, кринице,
Мляві сни,
Ринь, кринице,
З глибини!
Щось, кринице,
З глибини
Мені хлюпни!
Я зглиблю
Твоє нутро,
Я пошлю
Туди цебро.
Цебрик, ловко
Наберись!
Ти, вірьовко,
Не порвись!
Ще, кринице,
Сколихнись,
Плин дрібниться –
Бризь-бризь-бризь…
В твоїм лоні
Світлий вир,
Міліони
Сонць і зір.
Витяг, вийняв
Я цебро,
В нім – глибинне
Серебро.
Витяг, вийняв
Я цебро,
В нім – первинне
Зло й добро.

(Переклад М. Лукаш)

РОСА

Сонце в краплі води…
Народний вислів

Оце воно, світле єднання,
Поезії й думки – та мить,
Коли їх не мучать питання,
А відповідь їх веселить.
І серце, і розум – єдине,
В співзвуччі одному тремтить,
Як ці ось краплини-рубіни,
Де сонця частинка горить.
У краплі – весь досвіток плине,
Як моря, її не обнять,
І серце, і розум – єдине,
В співзвуччі одному тремтять.

(Переклад М. Рильського)